КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ НОВІТНЬОЇ РИНКОВОЇ ДОБИ

Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail

О. М. Нагорний,

фізична особа-підприємець

(м. Львів)

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ НОВІТНЬОЇ РИНКОВОЇ ДОБИ

Характерною рисою конституційного процесу в усіх цивілізованих країнах є перемога над плебейством духу: філософська, ідеологічна, психологічна і соціальна. Адже покірність і самоприниження громадян перед владою чи обставинами життя до розвою правдивої свободи і багатства, а значить, до громадянського суспільства, у жодному випадку не призвели. Ми в Україні маємо право пишатися тим, що хрещеник Гетьмана Мазепи, генеральний писар, а потім Гетьман козаків у турецькому вигнанні Пилип Орлик у Бендерах створив першу Конституцію української держави («Вивід прав» України) і таким чином вже 1710-го року провістив правові засади незалежної української держави, спроектував структуру законодавчої, виконавчої та судової влади. Проте політ думки національного мислителя, який не мав достатньої влади, належного економічного й соціального базису, а тільки лиш козацьке військове товариство, так і закляк у тенетах імперськи підневільної України, яку то задобрювали, то розшматовували, то експлуатували чужинці на тлі безперервних чвар і зрадництва своїх. Не сталося повнокровної нації і незалежної державності в Україні і в історичну добу 1917-1920 рр. попри наявність Конституції УНР 1918 р. В ті самі часи Фінляндії, Польщі, Прибалтійським країнам таки вдалося вибороти свободу і для народів, і для держав. Конституція УРСР фактично як рудимент всевладного СРСР волею українського істеблішменту, ментально непристосованого до умов і правил ринкового суспільства, «успішно» трансформувалася в чинну Конституцію України. При цьому упродовж двох десятиліть незалежності допоки залишаються нереалізованими як у законотворчій діяльності, так і на практиці найважніші демократичні норми від цивілізованого світу: розподіл державно-владних повноважень гілок влади та принципи конституційного права, яким належить слугувати в інтересах громадян України. Тож ще й досі немає усвідомлення тієї реальності, що правдива нація ― це є гармонійне поєднання, триєдність громадян, держави і права. При цьому громада ― громадяни, а не абстрактний «народ», як суверен і влади, і прав, і свобод, дбає про рівність можливостей в цивілізованій конкуренції кожного, у тім числі й негромадян, відповідно до рівня цивілізованості, визначає навіть не міру праці й споживання (бо ці речі практичному обліку не піддаються), а систему й характер зносин і пріоритетів у взаємозв’язку прав і обов’язків держави і громадян, працедавців і найманих працівників, громадян і негромадян. На жаль, вживаючи всує поняття «кожен», нинішня Конституція України знівелювала власне громадян України з негромадянами, а відтак і набула певного нікчемного чину. При цьому численні структури й дискусії, які покликані довершити конституційну епопею в Україні, виявилися безплідними [1].

Відтак пропонується авторський ПРОЕКТ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ЗАСАД «КОНСТИТУЦІЯ (ОСНОВНИЙ ЗАКОН) УКРАЇНИ» ХХІ СТОЛІТТЯ [2–3].

Розділ І.          ДЕРЖАВА І НАСЕЛЕННЯ. ВЛАДА

Стаття 1.         Україна ― це є нація: республіка, поліетнічна держава з населенням і належними територіями та регіонами на континенті й прибережному шельфі, у повітряному просторі і на інших об’єктах, які окреслюють закріплені законами кордони України. Юридичним втіленням нації є держава Україна і громадяни України. Україна визначається й керується іншими атрибутами нації і держави, що прийнято у світі й у цій Конституції, у тому числі державними символами, адміністративними, територіальними, суспільно-політичними, економічними, етнічними та етико-культурними ознаками, нормами та принципами. Чинність, діяльність, припинення статусу й розподіл повноважень та відповідальності населення, держави, органів влади, територій і регіонів України регулюється цією Конституцією й відповідними Конституційними Законами України, які набувають чинності після ухвалення Парламентом України і після вердикту Суду України, за підписом Президента України.

Стаття 2.         Населення України складається з громадян і негромадян. Права, свободи і обов’язки, належні державі Україна та її населенню й іншим суб’єктам права, не суперечать чинному законодавству України, у тому числі й легалізованих міжнародних об’єднань, в яких Україна є дійсним членом. Перевагу мають права й інтереси нації України в особі її громадян і держави. Держава створена й існує в інтересах переважної більшості громадян України, а не навпаки. Україна проголошує найвищою метою громадянське суспільство ринкового укладу. Громадяни і негромадяни на території України підвладні цій Конституції, чинному законодавству, органам української влади, що їх громадяни України конституційною більшістю формують, змінюють чи ліквідують в межах правового поля. Норма конституційної більшості становить 80% від числа дієздатних громадян України та / або їхніх представників, яким делеговано відповідні функції та повноваження громадянами України безпосередньо.

Стаття 3.         Управління Українською державою і населенням здійснюють громадяни України у складі національних державних та громадських органів, структур і об’єднань, які формуються через обрані ними органи законодавчої, державної і судової гілок влади, а також через громадські об’єднання, яким за законом належать відповідні функції і повноваження. Вищим органом державної влади є Президент України. Вищим органом законодавчої влади в Україні є Парламент України. Вищим органом судової влади є Суд України. Президент України, Парламент України і Суд України складають апарат управління державою і формують відповідно до Конституційного закону органи виконавчої, законодавчої та судової гілок влади, за діяльність яких несуть політичну, юридичну, моральну й матеріальну відповідальність перед громадянами України та громадськими об’єднаннями. Вищим виконавчим органом влади є Кабінет Міністрів України. Повноваження, компетенція і відповідальність вищих органів влади в Україні та громадських об’єднань регулюються Конституційним Законом. Вищі органи влади в Україні і за її межами діють на підставі чинного законодавства, обираються громадянами України, підзвітні їм на рівні обрання й усуваються від виконання повноважень на тому ж рівні відповідно о чинних законів, термінів або дочасно. Філософія, доктринологія, ідеологія і стратегія розвитку України встановлюється Конституційним Законом. Національні інтереси України і населення захищають легітимні органи національної безпеки і оборони, формування правового та юридичного захисту, нагляду за дотриманням законів, прав і свобод людини. Адміністративний, територіальний, регіональний устрій, система соціальних стандартів, самоврядування і волевиявлення громадян, зовнішньополітична, економічна та військова діяльність України регулюється Конституційними Законами. Обов’язки та повноваження держави, що делегуються адміністративним органам, територіям і регіонам, регулюються Конституційним Законом. Усі особи і органи державної влади України підвладні й підсудні відповідно до Основного Закону України і чинного законодавства. Бездіяльність чи протиправні дії влади і держави, відповідних уповноважених органів і осіб в Україні підсудні на засадах персональної відповідальності.

Розділ ІІ.        ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ. ПРАВА. СВОБОДА. ВЛАСНІСТЬ. ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН І НЕГРОМАДЯН

Стаття 4.         Конституція (Основний Закон) України ґарантує дотримання владою і державою України прав людини і громадянина України на життя, свободу особистості, на власність і на соціальний захист. Населення України користається з триєдності невідчужуваних прав людини на життя, свободу і власність з огляду на виконання належних обов’язків і дотримання чинних норм законодавства України. Сукупність прав, обов’язків і відповідальності громадян України і негромадян унормовується Конституційним законодавством. Вищі органи державної влади України: Президент, Парламент і Суд України обираються дієздатними громадянами України шляхом прямого, таємного і загального голосування. Громадяни України вчиняють правове волевиявлення через обрані вищі органи державної влади і влади на місцях, а також через громадські об’єднання включно політичні партії. Працівниками державних, регіональних, місцевих органів влади, членами політичних партій мають право бути винятково дієздатні громадяни України. Населення України формує та легалізує у органах влади України громадські об’єднання на рівноправних і легітимних засадах у гармонійній єдності прав, свобод і обов’язків за ознаками, які виражають інтереси самих спільностей людей ― громадян і негромадян. Легітимізація об’єднань негромадян та / або об’єднань громадян України на підставах, які подаються з-за кордонів України, вчиняється Судом України. Умови, рівень повноважень і характер функціонування об’єднань громадян і населення України визначається Конституційним Законом.

Стаття 5.         Державною мовою в Україні є українська мова. Населення України має право вільно обирати мову мислення й спілкування в межах і обсягах, що не порушують норми законів України. Органи влади та політичні партії в Україні послуговуються винятково державною мовою. Адміністративний апарат національних територій і регіонів забезпечує реалізацію прав громадян України стосовно задоволення мовних, культурних, етнічних, релігійних та інших духовних потреб у межах компетенції і повноважень, що передбачені Конституцією і Конституційними Законами.

Стаття 6.         Примусова диференціація населення державою, або її органами, або громадянами чи негромадянами за адміністративними, територіальними, національними, етнічними, расовими, релігійними, мовними, медичними, соціальними, фізичними, психологічними чи іншими особистісними ознаками, крім громадянства і підтвердженої вироком суду злочинної діяльності, забороняється. У випадках добровільного волевиявлення абсолютної більшості громадян України про таку диференціацію ухвалюється відповідний Конституційний Закон України. Преференції і привілеї громадян України встановлюються законом і є обов’язковими на усій території республіки Україна.

Стаття 7.         Усі люди на території України рівні перед законом. Право власності ― рівне для усіх осіб і гарантується у межах чинного законодавства України. Республіка Україна гарантує громадянам захист гарантованих особи, результатів їхньої праці і творчості, власності усіх форм, належної на законних підставах. Державною, комунальною та громадською власністю в Україні управляють відповідні органи і особи на засадах персональної відповідальності і діють в інтересах громадян. Громадяни України мають виняткові права на усі їм належні види і предмети власності в Україні, якщо інше не регламентовано чинним міжнародним правом. Власність осіб і права власності, які зареєстровано в Україні на законних підставах, є недоторканними й охороняються державою, якщо дії власників чи уповноважених органів не порушують закони України, права громадян і чи інших осіб. Усілякі незаконні посягання на особу і власність, на здоров’я, честь, гідність і достоїнство людини підсудні. Порушені права власності громадян України, починаючи від дати ухвалення Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, підлягають віндикації й реституції у повному обсязі і гарантуються винятково громадянам України та / або їхнім спадкоємцям. За відсутності спадкоємців правонаступником вважається місцевий орган самоврядування України. Безоплатна та / або знецінена передача  української приватної, державної, комунальної, громадської власності іншим особам в минулому, сьогодні й у майбутньому як в Україні, так і за її межами, забороняється. Розмір оплати встановлюється законом на момент здійснення правочину відповідно до світових цін на відкритих торгах. Держава забезпечує бюджетним коштом органів влади різних рівнів всезагальний облік і реєстрацію суб’єктів та об’єктів права власності, а також віндикацію і реституцію як провідний спосіб захисту громадянських прав громадян України. Термін подання віндикаційного / реституційного позову не обмежується строками позовної давності. Природні об’єкти України, у тому числі майно, права, кошти, земля, надра, поверхня суші, рослинний світ, ліси, тваринний світ, води, акваторія, підводний, повітряний та ефірний простір передаються у користування, володіння, розпорядження чи у власність резидентам чи нерезидентам на конкурсних засадах відповідно до чинного законодавства України на умовах і в терміни, визначені законом. Безстрокове та / або на довічний термін відчуження природних об’єктів України забороняється. Перепис населення та інвентаризація власності вчиняється в Україні не рідше одного разу в десять років.

Розділ ІІІ.       ЛЮДИНА І ДЕРЖАВА. ПРАВО І ЗАКОН

Стаття 8.         Найвищим принципом громадянського народовладдя в Україні є рівність прав, свобод, можливостей і обов’язків, а також законотворчості кожного й усіх дієздатних громадян України. В Україні проголошуються такі принципи права: верховенство права над законом, загальна рівність людей перед законом, презумпція невинуватості, загально-дозвільні принципи законодавства відповідно до норм чинної Конституції України, захищеність від незаконних посягань та невідворотність покарання порушника закону. Громадяни України мають право на референдум як у державі, так і в місцях постійного проживання. Права і свободи населення й інших осіб обмежуються за умов настання надзвичайного стану чи війни.

Стаття 9.         Людина в Україні ― це є найвища цінність. Держава і влада діють в ім’я благополуччя громадян і служать кожному громадянину України. Матеріальне, фізичне і духовне благополуччя людини, громадянина і сім’ї є найвищою місією держави, влади і колективів громадян України. Держава і влада України забезпечують реалізацію прав і свобод, легалізованої підприємницької діяльності, вибору професії, захисту людської честі й гідності, життя і здоров’я людини, побутової, економічної, соціальної, екологічної безпеки, захисту таємниці особистого життя і недоторканність персони, якщо це не суперечить чинним законам України. Право вибору місця проживання, праці і освіти не регламентується, за винятком вимог, передбачених чинним законодавством України. Свобода слова, преси й інформації в Україні гарантується Конституційним Законом і державою. Ідейні протиріччя, ідеологічне протиборство і протистояння не повинно порушувати права, свободи і законні інтереси держави і громадян України. Використання свободи слова та інформації для розголосу особистої і державної таємниці й на шкоду громадянам та / або національним інтересам України тягне за собою карну й матеріальну відповідальність. Дії, що вчиняються з використанням фізичного насильства, техніко-технологічних засобів, інформаційного простору, фінансово-економічних, ідеологічних, інших пропагандистських чинників і посягань, що порушують суверенні права, свободи, власність і національну гідність та ідентичність української нації, громадян і населення України, підсудні. Обмеження волі, прав і свобод громадян України і негромадян регулюється Конституційним Законом України і вчиняється згідно з вироком Суду України.

Стаття 10.       Громадяни і негромадяни, держава і влада в Україні забезпечують наповнення бюджетів усіх рівнів, дбають про взаємовигідну і гнучку систему оподаткування, мита, зборів, платежів, внесків відповідно до чинного законодавства. Державне казначейство включно усі його підрозділи підконтрольні й підзвітні Парламенту України і виборним органам самоврядування України за належністю. Мірилом честі громадян і негромадян на території України є кількість сплачених податків, мита, обов’язкових платежів, зборів і внесків до національної скарбниці. Мірилом гуманності держави є недопущення перевищення граничної межі суми сплати податків, мита, зборів і внесків до національної скарбниці у розмірі 33% від суми валового доходу / виручки. Виняток складають предмети розкошів, тютюнові та алкогольні вироби та штрафні санкції. Піклування про неповнолітніх, неповносправних і літніх громадян України, забезпечення стандартів достойного людського існування людини є обов’язком держави і влади України, почесною гуманітарною місією громадян України. Насильство над людиною, яка не порушує  норм права і законів, не допускається. Антидержавна діяльність осіб та бездіяльність влади підсудна. Тортури заборонено. Винні у перешкоджанні здійсненню прав, або у невиконанні обов’язків, або у порушенні Конституції, законів України, прав, свобод чи обов’язків людини, громадянина, держави і влади в Україні притягуються до відповідальності.

Стаття 11.       Україна, юридичні та фізичні особи-резиденти мають право міжнародної діяльності на законних підставах. Міжнародні зносини в Україні і за кордоном здійснюються громадянами, юридичними особами, державою і владою України у межах їхньої компетенції, прав і повноважень, що надаються законами України. Діяльність негромадян регламентується законом. Пріоритет чужоземного законодавства над законами України затверджується усіма вищими органами державної влади України після референдуму.

Стаття 12.       Суб’єктами та / або об’єктами нагляду за дотриманням чи порушенням законних інтересів людини, громадян, негромадян, держави, влади, нації в Україні є Вищі органи влади, органи прокуратури України, громадські об’єднання і громадяни України. Уповноважені особи або органи інших держав і націй можуть вчиняти такий нагляд відповідно до чинних міжнародних документів. На території України, у тому числі й за кордоном, правочинність і відповідальність українських суб’єктів і об’єктів правочину належить юрисдикції республіки Україна, якщо інше не передбачено законом. Права і обов’язки юридичних і фізичних осіб-нерезидентів в межах митної території України встановлюються державою, громадянами, власниками об’єктів / території місця перебування і легітимізуються в органах судової влади, якщо відсутнє законодавство прямої дії та / або згода сторін.

РОЗДІЛ ІV. КОНСТИТУЦІЯ (ОСНОВНИЙ ЗАКОН) УКРАЇНИ

Стаття 13.       Конституція (Основний Закон) України є нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили в Україні, який прирівнюється до закону прямої дії в першу чергу в частині, що не врегульована чинним законодавством. Нижчий ступінь юридичної сили конституційного права в Україні  належить Конституційним Законам України. Усі законодавчі, виконавчі та підзаконні акти України не повинні суперечити нормі Конституції (Основного Закону) України. Введення в дію на альтернативних засадах, припинення або скасування дії Конституції України відбувається шляхом всенародного референдуму громадян України згідно з чинним законодавством. Видання у світ Конституційних Законів, тлумачень, доповнень і змін до Конституції України, легітимізація загального й прецедентного права вчиняється Парламентом України винятково за рішенням Суду України і за підписом Президента України.

РОЗДІЛ V. ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Стаття 14.       Президент України здійснює свої повноваження на підставі цієї Конституції і чинного законодавства України. Президент України вносить пропозиції до Парламенту й до Суду України з питань формування структур і персонального складу державної влади в Україні. Президент України має виключне право помилування й накладення вето на рішення органів влади й управління України у межах чинного законодавства, що регламентується Конституційним Законом України. Президент України є з обов’язку Головою Ради Національної Безпеки і Оборони України. У разі неможливості виконання Президентом України обов’язків Парламент України бере на себе виконання обов’язків Вищого органу державної влади України.

РОЗДІЛ VI. ПАРЛАМЕНТ УКРАЇНИ

Стаття 15.       Парламент України є верховним законотворчим і законодавчим органом держави і діє у відповідності із законами України. Усі законодавчі та підзаконні акти, ухвалені Парламентом України, підлягають реєстрації, негайному розгляду у Суді України і вступають в дію після вироку Суду України. Парламент України у разі правової колізії чи суспільно-політичної кризи виступає у якості арбітра між Судом, Президентом і Кабінетом Міністрів України.

РОЗДІЛ VII. СУД УКРАЇНИ.

Стаття 16.       Суд України забезпечує правочин і діяльність судової влади в Україні винятково на засадах Конституції (Основного Закону) України та чинного законодавства. Суд України у своїх діях керується винятково нормами права і чинного законодавства України у частині, що стосується справи. Правосуддя в Україні не може бути відокремлене від правових, нормотворчих і законотворчих процесів світової спільноти і вносить до Парламенту й до Президента України відповідні подання стосовно адаптації законодавства України до прогресивних міжнародних норм. Суд України звітує про свою діяльність перед вищими органами державної влади і перед громадянами України гласно.

РОЗДІЛ VIII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 17.       Конституція України, як Основний Закон, її положення й норми є обов’язковими до виконання населенням України, а також представниками влади і держави України. Усі нормативно-правові акти на території України є правочинними за умови, що вони не суперечать Конституції (Основному Закону) України.

РОЗДІЛ IX. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ.

Стаття 18. Конституція (Основний Закон) України вводиться в дію після всенародного референдуму громадян України за вироком Суду України. Чинність статей Конституції (Основного Закону) України настає після скасування нормативно-правових актів України, які суперечать вимогам Основного Закону України. Легітимізація норм чинного Конституційного законодавства України відповідно до вимог цієї Конституції (Основного Закону) України відбувається у строки, які не перевищують одного календарного місяця з розрахунку на кожну з 18 Статей цього Основного Закону України, і в сукупності становлять 18 місяців від дня набрання чинності Конституції (Основного Закону) України. Легітимізація конституційних та інших нормативно-правових актів набуває чинності за наступним ухваленням Парламентом і Президентом України після вироку Суду України. Легітимізацію законодавства України вчиняє Парламент. Легітимізацію підзаконних актів України вчиняє Президент. У процесі легітимізації Президент, Парламент і Суд України керуються Конституцією (Основним Законом) України, враховують пропозиції і зауваження громадян і громадських об’єднань України, інших суб’єктів конституційного процесу, надають конструктивні й аргументовані відповіді на скарги, заяви і пропозиції.

 

Література:

  1. 1. Нагорний, Олександр. Конституція України 2013 : Ідеологічні засади ліберальної Української Конституції і нації [Електронний ресурс] // О. М. Нагорний. ― Режим доступу до обговорення Конституційного процесу : http://www.usw.com.ua/profile/NagornijOleksandrMikolajovich.; http://api.ning.com/files/owpgw3n1CWFS670A4wHLUPQ5k-IlPfdxZTExctPNEDcms9BRnIZFRgRT5WLqxUWSuK1X0cvPvuGN2U-qEx9LiIHQTi8TVOrE/_______.pdf. ― С. 1–26.
  2. 2. Нагорний, О. М. Про семантику, ідеологію і Конституцію України новітньої ринкової доби : [науково-публіцистична монографія] [Текст] / Олександр Миколайович Нагорний. ― Львів : Сполом, 2009. ― С. 92–98. ― ISBN 978-966-665-574-8.
  3. 3. Нагорний, О. М. Про семантику, ідеологію і Конституцію України новітньої ринкової доби : [науково-публіцистична монографія] [Електронний ресурс] / Олександр Миколайович Нагорний. ― Львів : Сполом, 2009. ― С. 92 – 98. ― ISBN 978-966-665-574-8. ― Режим доступу : http://api.ning.com/files/l3ebmLhyAB0GAyzY*UNWYY3nHhLxvi2IwG2pda9Qw03*HzbjdgVgKE2SFacoKOhsFcD7fd1lO6S8noHMMHOw37PoSugL10*x/Nahornyy_O_M_Book_Pro_semantykuideolohiyuiKonstytsiiu_Ukrainy.pdf.